Коли, проживши поряд з нею десяток років, ти на ювілей випадково скажеш, що більше немає в житті того, чого ти маєш боятися, це буде дійсно так. Тому що для родини, що переїхала з міста в село, збанкрутувала бізнес, пережила втрату дитини, та з цим всім більш-менш впоралась, мало що є страшним. Але. У той час, коли ти так казатимеш, ти ще й не матимеш уяви, що прийде у ваше життя інша мить. Та мить, коли ти в перший день війни станеш спиною до заходу, лицем на схід, і будеш міркувати, що вже час складати план Б, а в тебе ще й плану А ніде немає. І що ти не знаєш, що робити, бо зараз тобі насправді дуже моторошно. І за вас самих, і за батьків, та й за ваших тварин теж, бо цей веселий зоопарк навряд чи вивезеш, і це буде вкрай боляче. І що гарних варіантів у сьогоденних обставинах зовсім не бачиш. Так ось, у ту саму хвилину, коли ти відчуєш, що майже не маєш змоги дихати, вона підійде до тебе ззаду, ніжно обійме твої плечі, та, немов почувши твої сумні думки, тихо скаже: –...